Якщо мені колись доведеться відвідати Францію, я вирушу на північний захід, у край, де узбережжя з стрімкими скелями, наче виточені з різнокольорового граніту – рожевого, сірого, червоного, синього, зеленого. Де море таке синє, а ліси та пасовища – смарагдово-зелені. Де річки та озерця наповнені чистою водою. Де білі будиночки з антрацитовими дахами сусідять із середньовічними замками, фортецями, соборами та абатствами. Де в маленьких містечках, на вузьких брукованих вулицях, стоять фахверкові будинки, які нашіптують потихеньку старовинні історії про лицарів і королівські інтриги. Материкова Бретань - суцільне мереживо середньовіччя. Я хочу поблукати дворами Бретонських міст, помилуватися різнобарвними фарбованими дверима і відпочити після довгої прогулянки біля віконця, заставленого геранню. Білий і чорний кольори, традиційні кольори Бретані, кольори її прапора - "Gwenn ha du" - залишилися символами Бретані ще з хрестових походів. І гордий девіз: "Potius mori quam feodari" - "Краще смерть, ніж ганьба" - найкраще описує характер бретонців. Отже, одного разу у Франції, коли місто Париж ще називалося Лютецією...