Вчора посперечалися з колегою (чоловік) на роботі в обід – у нас своя їдальня, і можна харчуватися там. Серед інших страв була гречка, просто гречка. Хто ж не любить гречку – я її обожнюю – тому, не роздумуючи, взяла. Сідаючи за стіл, помітила дивовижний погляд турецького колеги - питаю, в чому, власне, справа - а він мені й видає: що як це можна їсти взагалі, і у себе в Туреччині він гречку ніколи не їв, їй взагалі там тільки тварин годують... Ну от, власне, ми з ним і посперечалися - я йому сказала, що він просто ні разу не пробувати варіант, погодився з умовою - щоб ніякої свинини (мусульманин все ж таки) і щоб без цукру. Поки готувала та фотографувала, все питав – навіщо??? (пояснила йому - що на Поваренок хочу викласти - посміхнувся))) А ще я як могла своєю англійською (дуже далекою від досконалості) розповіла свою улюблену казку з дитинства - про Крупенічку))) Казку він слухав із задоволенням, Федюшка йому ще картинки показував з книжки (тої самої, з моєї). Ну а під казочку непомітно і каша приготувалася) Пробував дуже насторожено, але спробувавши - бачили б ви, як він їв цю гречку, сказав, що навіть уявити не міг, що гречка буває такою смачною))) навіть попросив добавки)))