Ви сміятиметеся, але це - чиста правда!... Про те, що десь є «Кузькина мати», я дізналася в далекому дитинстві. Було мені тоді років 5 -6, і літо я проводила у бабусі з дідом у селі. Туди ж на всі канікули прибувала і вся моя численна двоюрідна рать. До нас «прибивався» і табун сусідської хлопці, керував усіма нами мій старший братик Валерка («хуліган» та «оторва»). Ходила я у бабусі з дідом у улюбленицях, і гуляти мені далі ніж за 2 будинки не дозволялося. А тут трапилося ось що: Валерка підмовив дітлахам після купання в річці піти на колгоспне поле за кукурудзою (воно було далеко, за річкою, яку треба було переплисти!). Як я, пигалице, затесалася в цю компанію, як і хто переправив мене через річку - загадка нерозв'язна! Але те, що я в цій кукурудзі заблукала - достовірний факт! Мене, мабуть, шукали і, напевно, знайшли! Цих подробиць я не пам'ятаю. Пам'ятаю, що завжди спокійний та добродушний дід Валерку видер! Ременем! Бабуся розповідала, що плач стояв неймовірний: хтось плакав від страху, хтось від радості (що покарали не його). Коли дід сховав ремінь, він промовив таку фразу: «Я вам покажу «Кузькину матір»! Щоб як шовкові…». Ось цю «Кузькину матір» я й запам'ятала. Вона так вразила мою уяву, що всякі там чорти та відьми (якими нас лякали старші хлопці) пішли на задній план. Через деякий час я поцікавилася у братика: «Де живе мати кузьки і чому вона до нас не приходить?». Брат мені відповів, що дідусь друг Кузьма (односельець і однополчанин) знає, у нього й питати треба… Валерку знову видерли… Минуло багато років… «Рать» наша розбрелася по всьому світу, дехто обзавівся вже й онуками, і навіть правнуками, і всі давним-давно знають, де весіллі у онуки нашої сестри, братик Валерка прикотив зі своїми чадами з Томська. Перше запитання, яке він мені поставив під час зустрічі: «Ну що, сестро, дізналася, де живе Кузькіна мати?»