Батьківщиною гречки часто називають Грецію, що зовсім не дивно – назва підходяща, та й взагалі в Греції, як відомо, «все є». Проте справжнє місце народження – Гімалаї. Більше 4000 років тому звернули народи Північної Індії і Непалу, що проживали там, і Непалу увагу на трав'янисту рослину з непоказними квітками. Його насіння - темне, схоже на пірамідки зернятка, виявилося їстівним, з них можна було робити борошно для коржиків і варити смачну кашу. Сусідні народи перейняли в гімалайців цю культуру і теж почали обробляти на своїх полях. Так вчинили і волзькі болгари, а вже від них потрапила вона на Русь. На думку істориків, слов'яни почали обробляти гречку у VII столітті, а свою назву вона отримала у Київській Русі, оскільки посадками гречки займалися на той час переважно грецькі ченці, які населяли місцеві монастирі. Полюбилася слов'янам смачна крупа, яку назву вони їй не вигадували: гречка, греча, гречуха, грецька пшениця... А в Україні і в Поволжі і донині називають «татаркою».